05 травня
Доброго
ранку, любі дітки!
Завдання на сьогодні:
Літературне навчання
Урок позакласного читання
Василина Головчук
ВЕСНЯНИЙ ПЕЙЗАЖ
Сьогодні для мене важкий день.
Учителька задала нам описати свою улюблену пору року. А що робити мені, якщо я всіх їх люблю?..
Я добре пам’ятаю, як одного разу запитав у батька кого він більше любить: мене чи маму.
Батько відповів коротко: "Обидвох!".
Хоча я наполягала, що хоча би мене трішки більше, ніж маму. Та він усе своє і те саме:
"Обидвох нарівно!"
Ось так і зараз. Не можу розділити їх. Бо усе одно їх люблю.
Для мене це - великий пейзаж, у одній рамі, яка має чотири частини, підписані тим самим художником і намальовані теж ним, лише в різнім стані свого душевного та сердечного настрою: коли веселий, як весна, буйний, як літо, сумний, як осінь, холодний, як зима.
Якщо одну частину відняти, тоді що там залишиться? Одна порожнеча, а я цього не хочу.
Останні залишки снігу тануть під променями сонця і далі не мають сили противитися йому.
Сонце все більше та більше перемагає холод та сніг і викликає перші вісники весни - проліски, які ще несміливо та сором’язливо появляються, навіть не наважуючись підняти свої голівки до нього, а тільки поклоняються йому.
Далі вже і весняні соняшники-квіти весело жовтіють, радіють йому і, наче слухняні, повертають за ним свої голівки-квіти.
Тепер так весело на душі, бо земля застелена широкою зеленою ковдрою, на якій розсипані різнокольорові квіти, дерева у садах у рясному цвіту, у городчику мама васильки та чорнобривці сіють, на полі - робота, а мені так хочеться соловейком заспівати, зозулею закувати.
Тут уже і перші черешні доспівають на Брищах, треба поласувати і насолодитися ними, бо вони так і манять мене своїми незрілими ще ягодами-черешеньками.
І це все повторюється кожного року, не так як дитинство, - тільки у спогадах.
Учителька задала нам описати свою улюблену пору року. А що робити мені, якщо я всіх їх люблю?..
Я добре пам’ятаю, як одного разу запитав у батька кого він більше любить: мене чи маму.
Батько відповів коротко: "Обидвох!".
Хоча я наполягала, що хоча би мене трішки більше, ніж маму. Та він усе своє і те саме:
"Обидвох нарівно!"
Ось так і зараз. Не можу розділити їх. Бо усе одно їх люблю.
Для мене це - великий пейзаж, у одній рамі, яка має чотири частини, підписані тим самим художником і намальовані теж ним, лише в різнім стані свого душевного та сердечного настрою: коли веселий, як весна, буйний, як літо, сумний, як осінь, холодний, як зима.
Якщо одну частину відняти, тоді що там залишиться? Одна порожнеча, а я цього не хочу.
Останні залишки снігу тануть під променями сонця і далі не мають сили противитися йому.
Сонце все більше та більше перемагає холод та сніг і викликає перші вісники весни - проліски, які ще несміливо та сором’язливо появляються, навіть не наважуючись підняти свої голівки до нього, а тільки поклоняються йому.
Далі вже і весняні соняшники-квіти весело жовтіють, радіють йому і, наче слухняні, повертають за ним свої голівки-квіти.
Тепер так весело на душі, бо земля застелена широкою зеленою ковдрою, на якій розсипані різнокольорові квіти, дерева у садах у рясному цвіту, у городчику мама васильки та чорнобривці сіють, на полі - робота, а мені так хочеться соловейком заспівати, зозулею закувати.
Тут уже і перші черешні доспівають на Брищах, треба поласувати і насолодитися ними, бо вони так і манять мене своїми незрілими ще ягодами-черешеньками.
І це все повторюється кожного року, не так як дитинство, - тільки у спогадах.
Українська мова
Потренуйся писати диктант
Математика
Виконай тест. Натисни : НАДІСЛАТИ
Комментариев нет:
Отправить комментарий